ПИНДА, ДИ,
Пинда, ди, ж. Спесь, важничанье, чванство. К. Дз. 226. К. МБ. III. 257. Против церкви шапок через пинду дурну не здіймали. К. МБ. XII. 277.
Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909.— Т. 3. — С. 151.
Смотреть больше слов в «Грінченку. Словарі української мови»
ПИНДЖЕННЯ, НЯ, →← ПИЛЯТИ, ЛЯ́Ю, ЄШ,